Ерделі Адальберт Михайлович
(25.05.1891, с. Загаття Іршавського району Закарпатської обл. – 19.09.1955, Ужгород). – український живописець. Навчався (1911-1915) у Будапештській академії мистецтв у Імре Реверса та Бели Івані-Грюнвальда (удосконалювався у Тібора Земплені, Кароя Ференці, стажувався у Кекчеметській художній колонії (1916)). У 1929-1931рр. працював у Парижі. Разом із Й. Й. Бокшаєм був фундатором Закарпатської школи образотворчого мистецтва, організатором і першим головою Закарпатського відділення СХУ (1946-1949; член СХУ з 1946). Перший директор новоствореного Ужгородського художньо-промислового училища (викладав до 1952). Персональні виставки: 1923 – Мюнхен, Німеччина;, 1929 – Прага, Чехія, Ужгород; 1954, 1955 – Ужгород; 1958 – Львів; 1991 – Ужгород. Працював у галузі сатиричної графіки, станкового живопису (переважно пейзаж натюрморт).
Майбутній художник з'явився миру в сім'ї українця Михайла Грица й німкені Ілони Цайской, що жили на Іршавщині. Коли Адальберту було десять років, батько поміняв прізвище на Ерделі (у перекладі з угорського — «лісовий»). Тоді в Закарпаття це було звичною справою, для твердження в житті люди міняли прізвища на угорські, край-те входив до складу Австро-Угорщині. Згодом, при радянських влада, батьківську «похибку» ставили художникові в докір: мол, відмовився від свого українського походження.
За свої 64 роки життя Ерделі застав чотири державних лади: Австро-Угорську імперію, буржуазно-демократичну Чехословаччину, хортисткую Угорщину й радянський тоталітарний режим. З усіма владами він якось уживался й затворів, тільки при останньому почував себе незатишно й навіть обиженно. Знав німецьку, французьку, угорську, словацький і чеську мови. На німецькому написав автобіографічний роман «Імен», щоденники ж вів на угорському. В 1933 році художник познайомився в Ужгороді з танцівницею Магдалиною Зливом, що була на 25 років молодше його. Адальберт і Магдалина прожили в цивільному шлюбі багато років. Тільки перед кончиною, будучи вже важко хворим, художник з'єднався із дружиною узами Гименея.
До середини 30-х років Ерделі був автором уже більше тисячі картин. Він відрізнявся високою працездатністю, писав легко й увлеченно, викладав живопис в ужгородській учительській семінарії, де, до речі, директорував Августин Волошин. У живописі Ерделі схилявся перед творчістю Сезанна й уважав себе його послідовником, сповідаючи тезу: «Мистецтво й любов».
Ці «буржуазні» погляди й смаки гукнулися Ерделі при радянському тоталітарному режимі. Художник продовжував творити в улюблених жанрах портрета, пейзажу й натюрморту, але ніколи не сповідав далекий йому соцреализм і не оспівував «романтикові» тоталітаризму. Природно, майстри обвинуватили у формалізмі, буржуазній естетиці й т.д., намагалися загнати в кут. Але відкинутий владою художник продовжує працювати. В 1951 році з-під кисті Ерделі народжується барвистий портрет «Юна танцівниця Клара Балог», що змінила долю художника. У московському Великому театрі проходив концерт учасників Декади українського мистецтва, на якому Клара Балог танцювала закарпатський танець, що сподобався Сталіну.Дівчину-Підлітка запросили в ложу диктатора. В Ужгороді партійні дядьки відразу ж згадали про опального художника й перемінили гнів на милість. В 1954 році Ерделі нарешті дозволили організувати персональну виставку в Ужгороді. Через рік художника не стало.
52 року відокремлюють нас від кончини Адальберта Ерделі. Його творча спадщина величезна, розкидано по багатьом країнам, містам і приватним зборам. Картини високо котируються й оцінюються в десятки тисяч доларів. За творами мистецтва завжди полює кримінальний мир.
Трагедія трапилася у вересні 2004 року. Уночі в будинок художника, де жила його вдова Магдалина Ерделі, увірвалися бандити, зв'язали її електричним проведенням, і після серцевого приступу 88-літня жінка померла на місці. Бандити винесли 48 картин, попередньо вийнявши їх з рам. Злочин не розкритий і донині...
* Небесник І. Адальберт Ерделі (1891-1955) Уривок з книги життю і творчості митця
* Небесник І.// Образотворче мистецтво. - 2006. - N3. - С. 108-111 : цв.ил
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Шимчук Микола
Народився 1949 року в Копиткові біля Рівного. Навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1968-1973). Вчитель за фахом – Р.Сельський.
Заслужений художник України. Професор кафедри монументального живопису ЛНАМ. Народний художник України.
|
|
