"Демократична Україна" про родинну виставку Журавлів
20 серпня 2010
Коли оглядаєш виставку малярства і скульптури родини Журавлів, що експонується у столичній галереї «ABC-арт», імовірно, спаде на думку, що тут представлена ідеальна модель світу. Найголовніший закон, якому підпорядковуються в ньому люди, рослини, тварини – любов.
І це так просто, так природно. Однак у реальному світі дотримуватись цього закону стає дедалі складніше. Отож, для того й потрібні митці, аби час від часу нагадувати людям про їхнє справжнє призначення.
Спільна виставка відомого українського художника Миколи Журавля, його дружини Дарини Тищенко-Журавель та його сина Володимира Журавля, обдарованого молодого скульптора, - це проект, що презентує три різні виміри мистецької візії.
«Можна з упевненістю сказати, що родинна виставка Журавлів оповідає нам про любов. І це – найвищимй ступінь любові з усіх можливих, що називається грецьким словом «агапе». Любов батьківська, материнська, синівська, любов до всього сущого, від малого до великого й від великого до малого.
Любов як універсальна категорія проступає крізь фактурну поерхню малярства Миколи Журавля та Дарини Тищенко-Журавель вона концентрується в родинній благодаті, істиною якої є дитя: і тут присутнє замилування матері своєю дитиною так само, як і замилування батька, що зовсім нетрадиційно для мистецтва».
Я процитувала уривок зі статті мистецтвознавця Дмитра Корсуня, яка відкриває каталог виставки. Здається, більш точно, яскраво, переконливо й не скажеш. Але кожен відвідувач у виставлених у трьох залах багатоликих роботах, крім основної, магістральної теми, неодмінно прочитає щось своє.
Як на мене, найбільший простір для фантазії створюють твори фігуративного живопису, яких в експозиції чимало – відсутність чітко окреслених постатей, предметів, а лише натяки на них спонукають домалювати в уяві, скажімо, картини Миколи Журавля «Дитячий садок», «Купання сина», «Родина», «Двоє» та інші.
З реалістичними роботами все дещо ясніше. Приміром, навіть не читаючи жодної інформації і не розпитуючи авторів та організаторів виставки, можна збагнути, що то за два гіпсових хлопчики стоять на підлозі. Один з них замріяно дивиться вгору і показує пальцем в тому ж напрямку, а другий милується щойно зробленим паперовим корабликом, який незабаром попливе по воді. Арт-директор галереї «ABC-арт» Алла Маричевська підтвердила мої здогадки, повідомивши, що це фрагмент скульптурної композиції, яка відображає три людських сутності: небо, вода і земля. Потяг до неба й заземленість бачимо вже зараз, а незабаром з’явиться ще один малюк, котрий втілить третю сутність.
Любити життя і з насолодою ловити кожну його мить закликають яскраво соковиті картини Дарини Тищенко-Журавель, такі, наприклад, як «Іриси», «Мушля», «Малюк», «Прогулянка перед дощем», «Дитина на конику».
І не просто привертають увагу, а притягують, як магніт, небуденні бронзові витвори Володимира Журавля «Соняшник», «Пальма», «Паростки».
Символічними для цієї виставки є скульптури «Сім’я» та «Коханці»: неймовірне переплетення двох тіл утворює чудернацьке дерево, на гілках якого вже видно молоді бруньки. Цікавою є й скульптура «Нове життя» - ось ніжна квітка розпускається всередині материнського лона. Дай їй Бог зацвісти пишним цвітом і пізнати всю повноту життя.
Тетяна КРОП
http://www.dua.com.ua/
|
| | |
«ШЕВЧЕНКІВ ТРАВЕНЬ»  21 травня 2024
Галерея «АВС-арт» уже вдруге реалізує мистецький проєкт «Шевченків травень», започаткований 2014-го, коли визначну річницю Кобзаря відзначала не лише Україна, а й світ. Як не парадоксально, саме тоді на наших теренах почалася – для когось непомітно й не помічено – війна, котра зараз переросла в повномасштабну. Й на це вже не можна не зважати: Шевченкові слова «Борітеся – поборете» вкотре стали екзистенційною настановою в правдивій боротьбі за життя. Тож і шевченкіана наших воєнних днів набула іншого звучання, зберігаючи, проте, первинний задум: нагадати про 22 травня 1861 року, дату перепоховання Кобзаря, коли його назавжди повернули в Україну з московії. |
Шимчук Микола
Народився 1949 року в Копиткові біля Рівного. Навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1968-1973). Вчитель за фахом – Р.Сельський.
Заслужений художник України. Професор кафедри монументального живопису ЛНАМ. Народний художник України.
|
|
