У наш час, коли, здавалося б, усе сказано, і сказано багато разів, коли примітки до тексту стали актуальніші тексту й вербальна концепція домінує над чуттєвим образом, єдиним форпостом протистояння есхатологічному сприйняттю реальності є мистецтво, емпіричне за суттю й наративне за висловленням. 

Ніна Денисова – один із художників, котрі прагнуть візуалізувати мистецтво як спосіб буття божественного тексту. Творчість мисткині виражає не лише її непересічну індивідуальність, а й конденсацію загальних тенденцій та інтуїцій нашого суспільства. Суспільства, що зависло між минулим текстом-гімном, не до кінця прочитаним і не вповні осмисленим, та сучасним текстом-головоломкою із тисяча й однією розгадкою, даними наперед. 

Усе те, що було властиве художникам споконвічно, – балансування між умінням, даним Творцем, і власним досвідом та пошуком нових засобів, адекватних сучасним викликам, поневоленість законами ринку і власною гординею, – імовірно, властиве й їй. Але, як говорив Єжи Новосельський, коли художник усе життя боїться намалювати погану картину, то ніколи не намалює найкращої. Ніна Денисова ніколи не показувала свого страху. У мистецтві книги вона посіла чільне місце тактовного співавтора тексту, співавтора, котрий намагається вслухатися у невидимі вібрації мови і зобразотворити їх. У станковій графіці, зокрема в циклі дереворізів «Сторінки», мисткиня витворила власний графічний код, своєрідну мистецьку азбуку Морзе, доступну всім, хто зробить лише крок назустріч, лишивши поза цим ступом нав’язливий естетичний сервіс повсякденності. 

У живописі Ніна Денисова прагне будувати образи лапідарні – стислі, але чіткі й ясні. Акумуляція в художній практиці романтичного світовідчуття, біблійних перверзій і філігранної майстерності виконання призводить до з’яви образів графічно-жорстких і живописно-ніжних водночас – дивовижне поєднання, що ми спостерігаємо, наприклад, у великих майстрів минулого Ель Греко й Пікассо та наших сучасників Баскії й Новосельського.

Ніна Денисова не силкується бути оригінальною й не прагне бути активно поміченою в соціальній рецепції, бо їй байдуже все, що вона не вважає мистецтвом. Гадаю, коли вона бачить те, що хотіла б мати й не може, то прагне намалювати собі щось подібне... 

Творчість Ніни Денисової – це той таємничий акт довіри, що стала результатом віри жінки-творця у нетварну реальність. Знаки граничного та надчуттєвого в сучасному бутті й одвічне Слово сплітаються мисткинею в єдине ціле з метою означити їх як образи нерозривної цілісності.