Анатолій Фурлет. «Реставрація тонких матерій»
18 жовтня 2011
Анатолій Фурлет:
«Від легкого ніжного дотику, подиху Сонця - неможливе сподіялося...
У просторі дивним чином матеріалізовувалася Мрія. В одну мить забриніли тисячі кришталевих дзвоників, складаючи свою незбагненно звабливу рапсодію. Повітря ледь-ледь затремтіло, а Сонячне Проміння, розмотуючись зі срібного човника, почало мережитись в унісон з дивною мелодією, що розкручувалася невидимим веретеном Часу. Дійство розпочалося...
У просторі Часу одне за одним з'являлися видива, зіткані із Сонця і мелодії. Наче мережані, вони то проступали на передній план незнати звідки, то зникали, танули у безвість. Картини мерехтіли, переливались, розчиняючись у повітрі, осідали міріадами краплинок на всьому, вселяючи незвичний дивний спокій, аж раптом, злетівши до неба, починали тліти, щезати на очах.
Народився 13 лютого 1958 року в с. Чепоноси на Буковині.
З 1965 по 1975 рік навчався в школі.
1974-1976рр. - навчання в Хотинській художній школі.
Мої учителі: Кушнірук Віталій Васильович, Кириленко Михайло Григорович - то одне з найбільших див мого життя. Низький уклін їм і шана.
1976-1978рр. - служба в армії.
1978-1983рр. - навчання в Одеському педінституті (художньо-графічний факультет). Викладачі: Борисюк Зінаїда Дмитрівна, Гегамян Валерій Арутюнович.
Одеса для мене - дивна і світла казка. Після закінчення інституту - працюю в художній школі учителем живопису і композиції (1983-2000рр.; 1985-2000рр. - директором школи).
Одночасно з роботою в школі працюю як художник-графік: розробляю графічні композиції, ілюстрації до книг; з 1983 року - живописні композиції.
У 2000 році переїжджаю з родиною під Київ, до Бучі, де і сьогодні працюю, пишу, малюю, навчаю діток…
Ну от і все.
Я - це
мої батьки - найкращі в цілому світі, моя сім'я, мої вчителі, друзі, учні. Це люди, яким я зобов'язаний усім, чим володію. Своєю безмежною любов'ю, шаною, увагою вони робили і роблять все, щоб моє життя, творчість були саме такими, якими вони є. Усім - доземний уклін.
Дивне поєднання світла від подиху Сонця і вітру народжувало наспів, нанизуючись росинками-зорями, зависаючи легкою вечірньою прохолодою
...Утворившись, воно пливло поза Простором і Свідомістю. Веретено Часу з шаленою швидкістю ткало Диво з Див на наших очах.
За деякий час вся ця незбагненна містерія злетіла дивовижним Птахом вгору, до Сонця, до світла. Над Світом заторжествували Любов і Благодать, що, ще за мить спалахнувши, посипалися на нас зоряним пилом...
Обриси Великот Атлантиди танули у зоряному Всесвіті, щоб повернутися через віки великим дивом із див...
Дійство триває...»
|
| | |
«ПРОСТІР ПЕРЕБУВАННЯ» 22 квітня 2024
Персональна виставка одеського художника Дмитра Величка вперше презентується в Києві, що дає можливість поціновувачам мистецтва увійти в його авторський «Простір перебування», відзначений особливим світовідчуттям. Своїм нефігуративним композиціям Дмитро Величко свідомо не дає назви, запрошуючи глядача до співтворчості. Це спонукає замислитися про тотожності/подібності/відмінності в синонімічному ряді: простір буття, розташування, знаходження, присутності, перечікування… |
Шимчук Микола
Народився 1949 року в Копиткові біля Рівного. Навчався у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (1968-1973). Вчитель за фахом – Р.Сельський.
Заслужений художник України. Професор кафедри монументального живопису ЛНАМ. Народний художник України.
|
|
